Медичний вісник Рівне

Home

ЯК ДОГОДИТИ ЛЮДИНІ ПОХИЛОГО ВІКУ

№ 19, 18 травня, 2007, "МВ"
Обслуговуючи пацієнта похилого віку, медсестра повинна зважати на вікові особливості його організму і підлаштовувати свої дії заради зручності та комфорту такого хворого.
Наприклад, у результаті вікових змін органа зору зни-жуються гострота зору, адаптація до світла й темряви, здатність розрізняти кольори, підвищується чутливість до яскравого світла. Отож спілкуючись із людиною, що недобачає, медсестра повинна підійти до неї ближче, аби вона бачила, з ким розмовляє. Під час читання, навчання, демонстрації доцільно збільшити освітлення приміщення, але водночас - і зменшувати вплив яскравого сонячного світла, використовуючи окуляри, штори, жалюзі тощо. Варто також збільшити розміри навчальних засобів, букв у тексті, використовувати яскраві контрастні кольори для маркування границь приміщень, сходів, положень ручок приладів і пристроїв. Щоб запобігти зайвій плутанині, медсестра повинна уникати висловлювань на кшталт: «Жовту таблетку прийміть вранці, а білу - ввечері».
Зміни органа слуху призводять до старечої глухуватості, тому в людини знижується здатність сприйняття всіх тонів, але найбільше - високих внаслідок атрофії насамперед клітин у ділянці базального завитка раковини, відповідальних за сприйняття високих звуків; здатність сприйняття мови, причому вона майже не поліпшується при посиленні гучності; особливо погано розмовна мова сприймається в гучній обстановці. У людей похилого віку погіршується ототопіка - здатність локалізувати джерело звуків, що чуються, у просторі, визначити їхній напрямок, що збільшує ризик травматизму, особливо дорожнього.
Отож якщо медсестра опікується пацієнтом з подібними віковими особливостями, вона повинна навчитися просто, ясно і доречно висловлюватися, щоб завоювати прихильність і довіру хворого. Розмовляючи з пацієнтом з поганим слухом, медсестрі рекомендується підійти до нього ближче, використовувати такі способи передачі інформації, як міміка, жести, дотики тощо; дивитися в обличчя (але не постійно в очі); говорити повільно, короткими реченнями, в низькій тональності. За можливості, сторонні шуми повинні бути усунені. Можливо також записувати необхідну інформацію або використовувати алфавіт і, вказуючи на букви, складати слова; розмовляти з хворими через фонендоскоп і т.д.
З віком відбуваються також зміни в шкірі. У практиці медсестри зустрічаються такі розлади шкірної чутливості, як порушення дотику, відчуття тиску, температури, болю й ін. При цьому підвищується ризик ушкоджень внаслідок позбавлення механізмів захисту, забезпечуваних шкірними рецепторами (особливо в кінчиках пальців, на долонях і стопах). Уповільнення реакції на холодне і гаряче призводить до опіків при прийомі ванни, при користуванні грілками, електроковдрами. У літніх пацієнтів сповільнюється відповідна реакція на біль, що може утрудняти встановлення діагнозу. Через шкіру відбуваються дуже важливі для всіх нас людські контакти. При хворобі дотик може бути найбільш прийнятною формою спілкування. Але до цього медсестра за іншими невербальними каналами повинна зрозуміти ставлення пацієнта до такого контакту. Деякі дослідники вважають, що люди похилого віку можуть сприймати відсутність доторків як знак персонального й соціального неприйняття.
У процесі спілкування реалізується сприйняття й розуміння партнера. Те, як медсестра сприймає й розуміє пацієнта, а через нього й себе, багато в чому визначає процес спілкування й рівень стосунків між ними, а також способи здійснення їхньої спільної діяльності.
Необхідно, щоб медсестра мала повне й адекватне уявлення про кожного пацієнта. Саме воно лежить в основі індивідуального підходу, дозволяє краще зрозуміти особливості особистості хворого й створити найбільш сприятливі умови для досягнення ним оптимального рівня життєдіяльності.
У суспільній свідомості склався досить непривабливий образ старості, що, з погляду біоетики, для медсестри неприпустимо. По-перше, саме медсестра повинна сприяти поліпшенню якості життя людини в будь-якому віці. По-друге, сприйняття старої людини як пацієнта, якому вже нічим не допоможеш, може служити виправданням своєї недостатньої сумлінності: «Якщо він сам лікуватися не хоче, а ще курить і їсть багато, то від моєї допомоги – жодної користі». А надалі формується уявлення про власну діяльність як про марну, принизливу, тимчасову.
Опираючись на такий стереотип, медсестра формує стратегію поведінки стосовно пацієнта та реалізує її, а пацієнт, зі свого боку, відчуваючи таке до себе ставлення, буде намагатися вписатися в ту модель поведінки, яку йому запропонували.
З людиною похилого віку треба спілкуватися як з навченою досвідом, постійно підкреслюючи, що старість дає певні переваги: свободу від професійних обов’язків і матеріальних цілей, від тілесних бажань і думки навколишніх; що в цьому віці можна нарешті зайнятися справами, які раніше увесь час відкладалися; що цей вік дає шанс духовного народження, збагнення ідеї всепрощення, знаходження краси й гармонії. Часом наші пацієнти дійсно демонструють таке цілковите самовладання, що стають прикладом як для медсестер, так і для інших пацієнтів.
Тому одна з головних цілей діяльності геріатричної медсестри - це адаптація до об’єктивно і суб’єктивно мінливих умов життя людей похилого та старечого віку шляхом розширення можливостей для задоволення потреб пацієнтів. Інша мета - формування в себе й у населення уявлення про старість не як про друге, більш важке дитинство з купою болячок, а як про підсумок життя гармонійної особистості. А коли змінюються уявлення, змінюється дійсність, у якій живе людина, змінюється й вона сама.