Skip to content

Narrow screen resolution Wide screen resolution Auto adjust screen size Increase font size Decrease font size Default font size default color brick color green color

Рівненський обласний науково-практичний тижневик

Рівненський обласний науково-практичний тижневик. Заснований в серпні 1998 року

Ви знаходитесь тут:Головна сторінка arrow Всі матеріали сайту arrow ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИЙ ПІДХІД ДО КРИЗОВОГО ПЕРЕБІГУ ВЕГЕТОСУДИННОЇ ДИСТОНІЇ
ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИЙ ПІДХІД ДО КРИЗОВОГО ПЕРЕБІГУ ВЕГЕТОСУДИННОЇ ДИСТОНІЇ Надрукувати Надіслати електронною поштою
08.06.2007
Вегетосудинна дистонія – надзвичайно обширне поняття, що вимагає синдромологічного розгляду і зумовлює цим актуальність проблеми. У статті увага акцентується на диференційованому діагнозі вагоінсулярних і симпатоадреналових кризів з урахуванням короткої анатомії вегетативної нервової системи, оскільки клінічна картина даних розладів залежить від анатомічного розташування і поділу даної системи, її взаємозв’язку з внутрішніми органами. Сподіваємося, даний матеріал буде цікавим не тільки лікарям-неврологам, а й терапевтам з точки зору розпізнавання кризового перебігу даної патології з урахуванням скарг пацієнта та даних об’єктивного статусу. Коротка анатомічна будова вегетативної нервової системи дасть змогу відновити в пам’яті теоретичний матеріал, який знадобиться лікарям у практичній діяльності.
Сегментарна вегетативна нервова система
Кількість нейронів, які входять у сегментарні апарати, переважає число нейронів головного мозку, що підкреслює розміри сегментарної системи. Вегетативні нейрони закладені в основному у спинному мозку: в грудному відділі – симпатичні, в крижовому – парасимпатичні. Сегментарні апарати закладені і в стовбурі головного мозку. Перш за все це сильний ядерний апарат X-го нерву (блукаючого), вегетативне ядро XII-го нерву (волокна до під'язикової і підщелепної залоз), вегетативне ядро IX-го, від якого починається Якобсонів нерв, що йде до навколовушної залози і вегетативне ядро до окорухового нерву (ядро Якубовича або Едінгера – Вестфаля).

Симпатичний відділ
Нейрони представлені в грудному і верхньошийному відділах спинного мозку, аксони їх становлять прегангліонарні волокна, які виходять разом з передніми корінцями і підходять до симпатичного стовбура. В стовбурі наявні 20-22 вузла: 3 шийних, 10-12 грудних, 3-4 черевних і 4 тазових. Прегангліонарні волокна, які підходять до гангліїв, частково перериваються в нейронах вузлів, частково, не перериваючись, ідуть по превертебральних гангліях. Після проходження через симпатичний стовбур волокна визначаються як постгангліонарні або сірі сполучні волокна, що мають у середньому меншу товщину, ніж прегангліонарні.
Постгангліонарні волокна мають певну адресацію: від верхнього шийного - разом з сонною артерією до мозку і обличчя; від зірчатого вузла - у вигляді сплетінь хребетної артерії, іннервують судини мозку, що складають басейн хребетно-основної артерії. Волокна, які пройшли грудні, черевні і тазові вузли, направляються до превертебральних вузлів або сплетінь. На відміну від симпатичного стовбура, клітинний склад цього утворення більш рівномірний і представлений переважно нейронами середньої величини. Найвідоміше і одне з найважливіших називається сонячним, а іноді і черевним сплетінням або «черевним мозком». У превертебральних вузлах перериваються симпатичні волокна (ідуть у складі черевного нерва), які не мали контакту з нейронами симпатичного ланцюга, а також з’являються і парасимпатичні.

Парасимпатичний відділ
Нейрони беруть початок в бокових рогах спинного мозку на крижовому рівні, а також у вегетативних ядрах стовбура головного мозку. В першому випадку прегангліонарні волокна підходять по превертебральних сплетіннях (гангліям), де перериваються. Тут починаються постгангліонарні волокна, які направляються до тканин або інтрамуральних гангліїв.
Так побудована еферентна частина сегментарної вегетативної нервової системи. Складніша справа з аферентною системою, наявність якої, по суті, заперечував Ленглі.
Відомі вегетативні рецептори декількох видів:
– які реагують на тиск і розтягнення типу Фатер-пачінових тілець;
– хеморецептори, що сприймають хімічні зсуви;
– термо- і осморецептори (менш поширені).
Від рецепторів волокна ідуть, не перериваючись, через превертебральні сплетіння, симпатичний стовбур до міжхребцевого вузла, де розташовані вегетативні аферентні нейрони (разом з соматичними сенсорними). Далі інформація йде двома шляхами: разом із спиноталамічним трактом до зорового бугра; і другий шлях - разом з провідниками глибокої чутливості.
Експерименти з подразненням вісцеральних утворень свідчать, що викликані потенціали можна зареєструвати в різних ділянках кори великих півкуль. Не вдається знайти провідники, які несуть больове відчуття в системі блукаючого нерву. Скоріше за все, вони йдуть по симпатичних нервах.
Відомо, що симпаталгії відрізняються від соматичних болей більшою дифузністю і аферентним супроводом. Імовірно, має значення відсутність у вегетативних аферентних системах рецепторів і провідників, які несуть тактильну і глибоку чутливість, а також провідна роль зорового бугра, як одного з кінцевих пунктів поступлення сенсорної інформації з вісцеральних систем і органів.
Наявна різниця симпатичного і парасимпатичного відділу щодо розповсюдження гангліїв (симпатичні - у вузлах, віддалених від робочого органу; парасимпатичні - в близько розташованих). Вказана особливість має суттєвий біологічний сенс - ефекти симпатичного подразнення більш дифузні і генералізовані, парасимпатичного - менш глобальні, більш локальні.
Наступною суттєвою різницею є різна медіація на закінченнях постгангліонарних волокон (симпатичні - адреналін, норадреналін; парасимпатичні - ацетилхолін).

Надсегментарні вегетативні механізми
В стовбурі мозку розвиваються і отримують домінуюче положення структури, позбавлені ознак сегментарності, що більше розвинуті у вищих відділах головного мозку.
Важливими ланками цієї системи є: ретикулярна формація стовбура; гіпоталамус; епіталамус; мигдалик; гіпокамп; перетинка, яка разом із пов’язуючими шляхами утворює функціональні системи (лімбіко-ретикулярний комплекс, стовбурово-мозкова лімбічна система; середньо-проміжно-мозкова система).

Лімбічна система
Ці структури позначаються, як “нюховий мозок”, що не відображає провідної їх функції в організації складних поведінкових актів. Виявлення ролі даних утворень у регуляції вегетативно-вісцеральних функцій призвело до виникнення терміну “вісцеральний мозок”.
(Закінчення. Початок на стор. 5)

Синдром вегетативної дистонії
З урахуванням поділу вегетативної нервової системи на симпатичний і парасимпатичний відділи, з’явився опис: у людини з симпатико-тонічною напруженістю виявляють: блідість і сухість шкіри; холодні кінцівки; блиск очей і легкий екзофтальм; нестійкість температури; схильність до тахікардії, тенденцію до підвищення АТ; характерна велика працездатність, ініціативність, фізична витривалість; зниження переносимості сонця, тепла, шуму, яскравого світла, кави; спостерігається м’язове тремтіння, парестезії, неприємні відчуття в ділянці серця.
Для ваготонії характерні: холодна, волога, бліда шкіра, гіпергідроз і гіперсалівація; яскравий червоний дермографізм; брадикардія, тенденція до артеріальної гіпотонії; дихальна аритмія; схильність до запаморочень; прибавка в масі; спостерігається апатичність, астенія, мала витривалість, низька ініціатива, нерішучість, боязнь, чутливість, схильність до депресії, краща продуктивна діяльність у ранішні часи.
Необхідно відзначити, що викладені симптомокомплекси ще не є оформленими патологічними синдромами. Частіше доводиться мати справу зі змішаними симпатичними і парасимпатичними проявами, однак нерідко вдається виділити переважний напрям розладів або різну спрямованість в окремих функціональних системах: симпатична – активацію в кардіоваскулярній; парасимпатична – в гастроінтестинальній системах.
Другий принцип пов’язаний з пароксизмальністю вегетативних розладів, які описані давно і визначаються як ваговазальні кризи Говерла, симпатичні кризи Барра, змішані симпато-вагальні приступи Польцера.
Симпатоадреналові кризи
Неприємні відчуття в ділянці грудної клітки, голови
Тахікардія
Підвищення АТ
Мідріаз
Ознобоподібний гіперкінез
Відчуття страху, тривоги
Напад завершується поліурією.

Вагоінсулярні кризи
Запаморочення
Нудота
Зниження АТ
Брадикардія, екстрасистолія
Затруднення дихання
Шлунково-кишкові дискінезії.

Фактори, що спричиняють синдром вегетосудинної дисфункції
Синдром вегетосудинної дисфункції конституційної природи виникає зазвичай у ранньому дитячому віці й характеризується нестійкістю вегетативних параметрів. З віком такі діти при правильному загартовуючому вихованні досягають компенсації, хоча все життя залишаються вегетативно стигматизованими.
Синдром вегетосудинної дисфункції на фоні ендокринних перебудов організму період пубертату і клімаксу
Пубертатний період:
а - виникнення нових ендокринно-вегетативних відносин;
б - швидка, часто акселерована прибавка зросту – розрив між повними фізичними параметрами і можливостями судинного забезпечення.
Період клімаксу супроводжується ендокринними й емоційними змінами.
Синдром вегетосудинної дисфункції при первинному ураженні вісцеральних систем (хвороби, які не мають у своєму патогенезі провідного нейрогенного фактора):
- жовчокам’яна хвороба;
- хронічний панкреатит;
- нирковокам’яна хвороба.
Синдром вегетосудинної дисфункції при первинній захворюваності периферичних ендокринних залоз:
- щитоподібної;
- наднирників;
- яйників;
- гормонів активних відділів підшлункової залози.
Алергія, як наслідок масових вакцинацій; використання препаратів – продуктів органічної хімії. Вегетативна нервова система при алергії бере участь у формуванні вегетативних розладів за типом симпатикоадреналових впливів.
Синдром вегетосудинної дисфункції при патології сегментарної нервової системи:
- ускладнення шийного остеохондрозу, при якому можуть виникати загальні вегетосудинні кризи, пов’язані з залученням у процес вегетативних сплетінь хребцевої артерії (задній симпатичний синдром, шийна мігрень, с-м Барре).
- псевдовісцеральний с-м (шийна стенокардія). Болі мають тривалий характер, загострюються при хвилюванні і менш пов’язані з фізичним навантаженням. Локалізуються не за грудиною, а в ділянці верхівки, толерантні до спазмолітинів, але можуть бути зменшені анальгетиками.
- с-ми з ураженням симпатичного ланцюга - гангліоніти, трунцити. С-м зірчатого вузла зліва: виражений больовий синдром у лівій половині грудної клітки і руці;
- ураження сонячного сплетіння (спайкові процеси при вісцеральних захворюваннях): солярит - больові і дискінетичні розлади в ділянці живота і виникаючі на цьому фоні загальні вегетосудинні пароксизми (біль у ділянці серця, підвищення АТ, відчуття нестачі повітря, локальна болючість у зонах сонячного сплетіння на лінії між мечовидним відростком грудини і пупком).
Синдром вегетосудинної дисфункції при органічному ураженні головного мозку. Природа: травматична, інфекційна, токсична, судинна. Виникає при ураженні мозкового стовбура, гіпоталамусу і риненцефальна, тобто структур лімбіко-ретикулярного комплексу або вегетативних надсегментарних утворень. При ураженні каудальних відділів мозку виникає криз:
- часто починається із запаморочення;
- переважають вагоінсулярні прояви. При патології мезенцефальних структур - симпатоадреналові пароксизми.
Критерії гіпоталамічного синдрому:
- нейроендокринні розлади при виключенні первинного ураження периферичних залоз внутрішньої секреції;
- мотиваційні розлади (голод, спрага, лібідо);
- нейрогенні розлади терморегуляції;
- патологічна сонливість пароксизмального характеру.
Риненцефальна патологія проявляється синдромом вискової епілепсії. Поєднані риненцефально-гіпоталамічні ураження (за епілептичною аурою - яскравий вегетативний криз). Помилковою є думка про залучення гіпоталамічної ділянки. Діенцефальна епілепсія - скронева епілепсія з вторинним залученням у процес діенцефальних утворень або церебральні неепілептичні кризи.
Неврози і синдром вегето-судинної дисфункції. Найімовірніше, що саме неврози найчастіше спричиняють вегетативні розлади, які є облігатними їхніми проявами. До симптомів, які характеризують вегетосудинну дисфункцію належать: астенічні, депресивні, фобічні, іпохондричні симптоми та розлади сну. При неврозах провідними є симпатоадреналові прояви.

Лікування синдрому
вегетосудинної дистонії
Етіологічне лікування: усунення етіологічного фактору в деяких випадках сприяє значному покращенню стану хворого.
Нормалізація порушених функціональних взаємозв’язків лімбічної системи, гіпоталамусу і внутрішніх органів: комбіновані препарати беллоїд, белласпон; корінь валеріани; транквілізатори; антидепресанти; ноотропи; цереброангіопротектори.
Фізіолікування: електрофорез необхідно призначати диференційовано з врахуванням провідного клінічного синдрому (при гіпертензивному – Na, KBr, 5% розчин магнію сульфату, 1% розчин еуфіліну, 1% розчин дібазолу за комірцевою методикою; при гіпотензивному – кофеїн, гальванічний комірець за Щербаком).
Бальнеотерапія: при гіпертензивному варіанті - радонові, сірководневі, йодобромні ванни; при гіпотензивному – вуглекислі, йодобромні.
Масаж: щадний шийного і грудного відділів хребта.
Голкорефлексотерапія за класичним традиційним методом (гальмівний варіант).
Лікування симпатоадреналового кризу:
- транквілізатори - 2 мл 0,5% сібазону в/в або в/м.
- адреноблокатори - 1-2 мл 0,25% розчину анаприліну в 10 мл 0,9% розчину NaCl.
- спазмолітики.
- цереброангіопротектори.
Лікування вагоінсулярного кризу:
- холінолітики: атропін 1 мл 0,1% розчину п/ш; платифіліну гідротартрат 1 мл 0,2% розчину п/ш 2-3 р/добу.
- транквілізатори.
- адаптогени.
- цереброангіопротектори.
Володимир СЕМИГАЙЛО,
Іванна ТОДЕРІКА,
лікарі-неврологи поліклініки «Північна» м. Рівне
Останє оновлення ( 08.06.2007 )
 
< Попередня   Наступна >
Назад

Номери газети

Архів номерів газети

Зараз на сайті

Зараз на сайті: 8 гостей

Пропонуємо друк медичних бланків - звертайтеся до редакції газети