Skip to content

Narrow screen resolution Wide screen resolution Auto adjust screen size Increase font size Decrease font size Default font size default color brick color green color

Рівненський обласний науково-практичний тижневик

Рівненський обласний науково-практичний тижневик. Заснований в серпні 1998 року

Ви знаходитесь тут:Головна сторінка arrow Лікарю-практику arrow ГІПЕРТОНІЧНИЙ КРИЗ: НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА
ГІПЕРТОНІЧНИЙ КРИЗ: НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА Надрукувати Надіслати електронною поштою
01.10.2007
Гіпертонічний криз – різке підвищення АТ (систолічного та діастолічного) вище індивідуальної норми, яке, як правило, супроводжується появою чи посиленням розладів функції органів- мішеней або вегетативної нервової системи.
Гіпертензивні кризи спостерігаються у 20-35% хворих з гіпертонічною хворобою, можуть виникати на всіх стадіях її перебігу, а іноді є її єдиним проявом.
У хворих на гіпертонічну хворобу виникненню гіпертонічних кризів сприяють усі ті фактори, які у звичайних умовах викликають підвищення АТ і змінюють реактивність організму; остання пов’язана з типом вищої нервової діяльності, станом пресорно-депресорних і гуморальних механізмів. Патогенез гіпертонічних кризів складний і остаточно не вивчений, механізм їх виникнення у хворих на гіпертонічну хворобу і симптоматичні гіпертензії неоднаковий. У пацієнтів з гіпертонічною хворобою криз виникає найчастіше на фоні тривалого перенапруження центральної нервової системи і гіперфункції деяких систем організму (симпато-адреналової, ренін-ангіотензин-альдостеронової та ін.) з порушенням метаболізму і виснаженням компенсаторних можливостей.
Механізм виникнення і розвитку гіпертонічних кризів на різних стадіях захворювання різний. На ранніх стадіях у більшості випадків переважають функціональні зміни серця, які виражаються збільшенням серцевого викиду при незначно зміненому загальному периферичному судинному опорі. У міру прогресування захворювання спостерігаються значне зниження серцевого викиду і різке збільшення загального периферичного опору.
Гіпертонічний криз розглядається як клінічний синдром, який характеризується бурхливим, раптовим загостренням гіпертонічної хвороби або симптоматичної гіпертензії та проявляється різким підвищенням АТ і низкою загальних (збудження вегетативної нервової системи, гормональні і гуморальні порушення) і регіональних симптомів з перевагою мозкових і серцево-судинних розладів.

Класифікація гіпертонічних кризів на підставі синдромних проявів:
І – з переважанням нейровегетативного синдрому;
ІІ – з проявами водно-сольового синдрому;
ІІІ – з гіпертензивною енцефалопатією, „судомна форма”.

Класифікація з урахуванням типу геодинаміки:
1 – з гіперкінетичним типом кровообігу;
2 – з еукінетичним типом кровообігу;
3 – з гіпокінетичним типом кровообігу.

Класифікація гіпертензивних кризів, рекомендована Українським товариством кардіологів (затверджена на VІ Національному конгресі кардіологів України, 2000 р.). Залежно від наявності чи відсутності ураження органів-мішеней і необхідності термінового зниження АТ, виділяють:
ускладнені кризи (з гострим або прогресуючим ураженням органів-мішеней, становлять пряму загрозу життю хворого, потребують негайного, проявом однієї години, зниження АТ);
Ускладнені гіпертензивні кризи:
1. Інфаркт міокарда.
2. Інсульт.
3. Гостра розшаровуюча аневризма аорти.
4. Гостра недостатність лівого шлуночка.
5. Нестабільна стенокардія.
6. Аритмії (пароксизми тахікардії, миготливої тахіаритмії, шлуночкові екстрасистолія високих градацій).
7. Транзиторна ішемічна атака.
8. Еклампсія.
9. Гостра гіпертензивна енцефалопатія.
10. Кровотеча.

Ускладнені гіпертензивні кризи (еmergency) – перебіг характеризується клінічними ознаками гострого або прогресуючого ураження органів-мішеней. Останнє може бути органічним (інфаркт міокарда, інсульт, розшаровуюча аневризма аорти) або функціональним (нестабільна стенокардія, гостра недостатність лівого шлуночка тощо). Такі кризи завжди супроводжуються появою або посиленням симптомів з боку органів-мішеней. Вони загрозливі для життя хворого і потребують зниження тиску в проміжок часу від кількох хвилин до однієї години. Лікування здійснюється в умовах палати інтенсивної терапії із застосуванням парентерального введення антигіпертензивних препаратів. До цієї категорії відносять також ті випадки значного підвищення артеріального тиску, коли загроза для життя виникає не через ураження органів-мішеней, а через кровотечу, найчастіше – в післяопераційному періоді.
Неускладнені кризи (без гострого або прогресуючого ураження органів-мішеней, становлять потенційну загрозу життю хворого, потребують швидкого, протягом кількох годин, зниження АТ).
Неускладнені гіпертензивні кризи:
1. Церебральний неускладнений криз.
2. Кардіальний неускладнений криз.
3. Підвищення САТ до 240 мм рт. ст. або ДАТ до 140 мм рт. ст.
4. Значне підвищення тиску в ранньому післяопераційному періоді.
Неускладнені гіпертензивні кризи (urgency) характеризуються відсутністю клінічних ознак гострого або прогресуючого ураження органів-мішеней, проте вони становлять потенційну загрозу життю хворого, оскільки несвоєчасне надання допомоги може призвести до появи ускладнень і смерті. Такі кризи супроводжуються, як правило, появою чи посиленням симптомів з боку органів-мішеней (інтенсивним головним болем, болями у ділянці серця, екстрасистолією) або з боку вегетативної нервової системи (вегетативно-судинні порушення, тремтіння, часте сечовиділення).
Залежно від того, які органи є джерелом симптомів, виділяють церебральні та кардіальні неускладнені кризи. Гіпоталамічні пароксизми (за старою термінологією – діенцефально-вегетативні кризи) є проявом церебрального кризу. Підвищення САТ до 240 мм рт. ст. або ДАТ до 140 мм рт. ст. слід також розцінювати як гіпертензивний криз, незалежно від того, з’явились симптоми з боку органів-мішеней чи ще ні, оскільки для кожного хворого воно є небезпечним. Загрозливим є також значне підвищення тиску в ранньому післяопераційному періоді через ризик кровотечі.
Всі ці клінічні прояви потребують зниження тиску протягом кількох годин. Госпіталізація не обов’язкова. Лікування здійснюється шляхом прийому антигіпертензивних препаратів через рот або внутрішньом’язових ін’єкцій.
Лікування гіпертонічних кризів слід починати в гранично ранні строки і визначати видом кризу, тяжкістю його перебігу і можливими ускладненнями. У комплекс лікувальних заходів включають медикаментозні засоби, які знижують АТ і поліпшують як загальний, так і регіональний (мозковий, коронарний і нирковий) кровообіг. Необхідно прагнути у перші 15-20 хв. знизити систолічний АТ на 25-30%, а діастолічний на 15-20% у порівнянні з початковим рівнем.
Симптоми церебральної, кардіальної чи зорової дисфункції.
Фізикальне обстеження
Артеріальний тиск.
Огляд очного дна.
Неврологічний статус.
Кардіолегеневий статус.
Оцінка об’єму циркулюючої крові.
Лабораторна оцінка
Гемограма.
Мікроскопія сечі.
Біохімічні аналізи крові: креатинін, глюкоза, електроліти.
Електрокардіограма.
Дослідження РRA та альдостерону (при підозрі на альдостеронізм).
РRA перед і через годину після вживання каптоприлу, при підозрі реноваскулярної гіпертензії.
Метанефрини в сечі при підозрі на феохромоцитому.
Рентгенографія грудної клітки при підозрі на серцеву недостатність і розшаровуючу аневризму аорти.

Клінічна характеристика злоякісної гіпертензії
Артеріальний тиск: зазвичай діастолічний більше 140 мм рт. ст.
Офтальмологічні прояви: геморагії, ексудати, набряк диска зорового нерва.
Неврологічний статус: головний біль, контузія, сонливість, ступор, кома, напади, втрата зору.
Реальний статус: олігурія, азотемія.
Гастроінтестинальний статус: нудота, блювота.

Приблизне формулювання діагнозу
1. Гіпертонічний гіпоталамічний криз симпатоадреналової спрямованості (середня тяжкість) з гіпокінетичним варіантом кровообігу.
2. Гіпертонічний, діенцефально-дисциркуляторний криз у вигляді минущих порушень мозкового кровообігу переважно у басейні хребтових та бацилярних (сонних) артерій з еукінетичним типом кровообігу (середня тяжкість).
3. Кардіальний гіпертонічний криз із лівошлуночковою недостатністю та набряком легень.
Гіпертензивний криз виникає найчастіше у хворих, які отримують неадекватне лікування, або в осіб, які не приймають гіпотензивних препаратів. Найкращою профілактикою гіпертензивного кризу є своєчасна діагностика і раціональне лікування хворих на артеріальну гіпертензію.
Підготували
Тетяна Волошко, завідувачка приймального відділення РОКЛ,

Лілія Кирик, лікар-ординатор приймального відділення РОКЛ
Останє оновлення ( 05.11.2007 )
 
< Попередня   Наступна >

Номери газети

Архів номерів газети

Зараз на сайті

Зараз на сайті: 1 гість

Пропонуємо друк медичних бланків - звертайтеся до редакції газети